Вибір способу стабілізації

Перший в СРСР успішний політ ракети (РС-82) на бездимному поросі відбувся навесні 1928 р. в Ленінграді, куди лабораторія Тихомирова перебазіровалвсь в 1927 р. У липні 1928 року вона була перейменована в Газодинамічні лабораторію (ГДЛ) вник при РВС СРСР.
Протягом перших років розробка снарядів йшла шляхом поєднання активного і реактивного принципів руху - стабілізовані оперенням ракети запускалися з мінометів - що давало велику дальність польоту. В кінці 20-х років за результатами проведених випробувань було зроблено висновок, що застосування активно-реактивних снарядів незначно збільшує дальність, в той же час істотно збільшує вагу пускової установки, позбавляючи ракетна зброя таких важливих переваг як маневреність і простота дії. Починаючи з 1930 р. ГДЛ приступила до розробки снарядів, заснованих на застосуванні тільки реактивного принципу руху.
Спочатку для РС був обраний варіант стабілізації обертанням в польоті (Гіроскопічний). При цьому 20-30% енергії заряду витрачалося на повідомлення ракетам обертового руху, що помітно зменшувало дальність польоту, купчастість ж залишалася незадовільною. Тому було вирішено повернутися до снарядів з оперенням. Досвідченим шляхом було встановлено оптимальні розміри оперення - 200 мм для РС-82 і 300 мм для РС-132. При дальності польоту в 5-6 км ці снаряди демонстрували цілком задовільну купчастість.